ІСТОРІЯ СЕЛА

         "Майданецьке" — село в  Україні, відноситься до Тальнівського району  Черкаської області. 

В основі назви села - Майданецьке лежить слово “Майдан”, що в перекладі з тюркської означає “підвищення, відкрита місцевість, площа в лісі, місце виробництва деревного вугілля, дьогтю, поташу”.Село Майданецьке виникло як центр селітряної промисловості, яку добували на берегах річки Тальянки до середини ХІХ ст. Поблизу села Майданецького розташовано 2 поселення часів пізнього етапу трипільської культури, виявлено залишки поселень черняхівської культури. Одне з них –Майданецьке – 1, поселення гігант, розташоване на піденно-східній околиці села. Дослідження проводились співробіниками інституту археології АН України М.М.Шмаглій та М.Ю.Відейко з 1971 року. Майданецьке поселення гігант має площу 250-270га. За даними геомагнітної розвідки на ньому зафіксовано 1575 жителів. Датується воно  2900-2800 роками до нашої ери. Житла розташовані чотирма еліпсоподібними кільцями, кожне з яких дослідники співвідносять із життям одного покоління. План Майданецького поселення свідчить про наявність у ньому вулиць, кварталів, площ, входів до поселення, оборонних систем. За уточненими даними тут мешкало близько 8 000 осіб. Будинки трипільців були переважно двоповерхові, а окремі мали і вищі надбудови, вони займали площу від 50 до 300 кв.м. Перший поверх мав господарське призначення, тут виготовлялись кам’яні та крем’яні знаряддя, вичиняли шкури, виробляли посуд, ткали, молотили зерно. На другому поверсі було кілька – від 2 до 6 житлових кімнат із печами, стіни штукатурили, фарбували, місцями розмальовували. Проіснувало Майданецьке поселення близько 150 років і загинуло у полум’ї пожежі. Вірогідно його мешканці переселились у інше місце.

Друге поселення – Майданецьке – 2 розташоване в урочищі Гребенюків яр, на східній околиці села, досліджувалось у 1985-1990 роках.

Село Майданецьке – кріпосне село, яке розкинулось по обидва боки річки Тальянки. Вперше згадується в історичних документах в 1768 році, тоді, коли Правобережну Україну охопило велике козацьке повстання,  в тому числі Умань, Вінницю, Чигирин, Фастів,  та інші місця. Тоді ж появились багато гайдамацьких загонів, які прийшли з південних степів, із Запоріжжя. Гайдамацький рух був виявом протесту народних мас проти кріпосницького гніту. Як пишеться в історичних документах, в с. Майданецькому в 1795р.було 124 двори, 405 чоловіків та 389 жінок. Проходив час, населення зростало, збільшувалась кількість дворів. У 1864році в селі проживає уже 1328 осіб. Землі сіл Майданецького, Павлівки, Довгенького, Корсунки та Зеленькова (6 827 десятин) належали пану Євгену Маркеловичу Журавському. В цих селах було 1457 кріпосних душ, які відбували тяжку панщину. Вони повинні виконувати все, що наказував поміщик Журавський. Панщина доходила до п”яти, навіть шести днів на тиждень. В селі була церква, збудована в 1763 році. В 1900 р. було в с.Майданецькому 484 двори, а жителів обох статей – 2 492.Уєзд називався Уманським, а волость – Тальнівська. В с. Майданецькому було 2554 десятини землі, з яких 1130 десятин належало поміщикові, 45 – церкві, 1379 – селянам. В селі була церковно-приходська школа. В 1859 році поміщик Журавський збудував у центрі села біля річки Тальянки гуральню (винокурний завод).

         В 1896 році у село приїхали два брати Теофіл і Казимір Боянчики, а в 1899 році було збудовано цукровий завод, який належав акціонерному товариству. Членами його правління і були брати Боянчики та пан Журавський. Цукровий завод було застраховано в 300 тис. карбованців. З 1900 року директором заводу офіційно вважався Антон Казимирович Боянчик.

         Що ж являло собою володіння поміщика Журавського? Поміщик Журавський володів землями Зеленькова, Майданецького, Павлівки, Корсунки та Довгенького. На цих землях було створено п"ять економій: - Зеленьків, на місці, де стоїть тепер цукровий завод був центр економії “Майданець”, а там, де тепер Новомайданецьке – економія “Марцеліна” ( в честь імені своєї дружини Марцеліни). Зліва від теперішньої Кам”янецької дороги стояла економія “Ігнацовка”.

         В кожній економії був управляючий з родини  Журавських, які жили з своїми сім”ями на території двору економії в окремому будинку. Завідуючим земельними володіннями всіх економій був Осінський, який жив у Майданецькому в будинку, який стояв на розвилці доріг Зеленьків - Мочар. Тепер тут стоїть будинок колгоспного дитсадка. Внизу, де тепер приміщення ковбасні, стояла майстерня по ремонту с/г інвентаря. Тут була розміщена і кузня. У кузні працював коваль Дяченко Микола Федорович, який пізніше буде зв”язаний з революційним підпіллям.

         У дворах економії були побудовані воловні, де знаходились воли, конюшні, приміщення для інших с/г тварин. Робоча сила економій – батраки, безземельні селяни, біднота та інші селяни з близьких сіл та хуторів.

         Протягом 100 років окрасою села був Майданецький цукровий завод. Лише один рік під час окупації не розпочав він сезон цукроваріння – у 1942 році.

Більше третини населення села працювало на заводі. Біля 500 робочих місць було у заводі. Завдяки підприємству розбудовувалась та підтримувалась соціальна сфера села. Функціонувала дільнична лікарня на 50 ліжок, яку біля 40 років очолював головний лікар Никитюк Леонід Іванович, поруч завжди була його дружина, лікар-терапевт Никитюк Олена Іванівна, які були лікарями по призванню серця.

         Працював на території підприємства і дитячий садок на 60 місць, працював клуб ’Цукровик’, у якому завжди вирувало життя – постійно працювали гуртки художньої самодіяльності.

         Особливого розвитку завод досяг у 60-70х роках. Був збудований асфальтний завод, почали асфальтувати вулиці заводської частини села, провели освітлення вулиць. Завод працював стабільно, перевищував доведені плани. Неодноразово виходив переможцем у всесоюзному та республіканських соцзмаганнях. Очолювали завод у тих роках директора – Ткаченко Петро Григорович, Горський Юрій Казимирович, Антоновський Валерій Миколайович та інші.

        У жовтні 1999 року Майданецький цукровий завод припинив своє існування, його було ліквідовано.

        Кожна сім’я, кожна господа – це неповторна квітка загального букету, ім’я якому – Майданецьке.

Колиско моя – Майданецьке

хлібом і ділом живи,

Тут облітають лелеки дитинства мого береги

Люди скромні у селі живуть

Роботящі, красиві і милі

Найдорожче все тут –

і хліб святий і слова пісенні щирі.

(Г.Г.Колєснік)

          Здавна славиться наше село своїми трударями, їхніми золотими руками, які сіяли, збирали високі врожаї, добивались високих надоїв молока та мали великі прирости вирощуваної  худоби.

         У 1929 році у с.Майданецькому були зібрані збори села і вирішили створити два СОЗи, ім. Котовського та ім. Войкова, на східній і західній частині села. Головою СОЗу ім. Котовського обрали Григорія Гудзенка, а в 1930 році його змінив 17-річний активіст комсомолець Бабій Кирило Андрійович. а головою СОЗу ім. Войкова обрали Комарніцького Трохима. Майданецькі СОЗи поступово перетворювались у колгоспи.

         Наше село не минуло страшне випробування – голод 1932-1933 років. Зі слів очевидців ми знаємо як тяжко вдавалось виживати людям. Багато людей померло від голоду, в основному діти та старі, немічні люди. Хто працював у колгоспі, отримували баланду і по кусочку хліба, що допомагало людям вижити. Померлих спеціальні бригади їздили по селу і збирали на підводи, звозили на кладовище, до однієї ями, робили братські могили. був випадок, коли іще живу дитину, Звіряку Ксенію, батько, вирішивши що вона вмерла, віддав на поховання. ЇЇ згрузили у яму останньою, зверху, і вона, коли прийшла до тями, із останніх сил вибралась із могили і дісталась до колгоспної їдальні, де випросила попоїсти. Так її спасли від смерті. Довго іще вона працювала у колгоспі.

Великі площі землі обробляли, збирали високі врожаї вручну. Ішли роки У колгоспах появлялась техніка. Першими трактористами були Драган Сергій Іванович, Скалозуб Тарас Іванович, Горбаченко Петро Никифорович, Подолянець Харатин, Гончаренко Ліза Гнатівна. Люди стали краще жити, заможніше. Уже забувались голодні роки, та почалась Велика Вітчизняна війна У перші дні війни 479 чоловіків наших односельчан пішло на фронт. Горіла земля від снарядів і бомб. 29 липня 1941 року після впертого бою близько села, фашисти захопили село Майданецьке. Настали  страшні дні окупації, горя, сліз, мук. Під час окупації в селі діяла підпільна група патріотів. За роки війни з села вивезено до Німеччини 195 юнаків і дівчат, закатовано 5 осіб. 377 наших славних односельчан не повернулись до рідної домівки, залишились вдовами їхні дружини із малими дітьми на руках. 247 ветеранів нагороджені орденами і медалями, в тому числі два наших односельчани – Захарчук Олександр Ананійович і Діденко Данило Григорович, які були удостоєні найвищої нагороди – звання Героя Радянського Союзу. Біля братської могили поставлено два бюсти Героям Радянського Союзу, уродженцям нашого села. В 1947 році у селі споруджено пам’ятник воїнам, які полягли смертю хоробрих під час визволення села.

А там, де пам’ятника бронзового траур

По вуличнім старчиха голосила

Тополі гнулись, вилягали трави,

дядьки піднять її були безсилі

Хапалася за чоботи солдатські,

такі тверді, холодні, незворушні

Змарнів весь світ навколо, наче цяцька перед тим болем

а він стояв Борис її пригожий

стиснувши міцно у руках пілотку,

немов просив – ішла б додому, може

попрала б краще синові  сорочку

Та коси вирвані розносив вітер

А що вона, шептали, божевільна?

Конала на колінах, бачиш, світе

старчиха Мотря, та, що жить не вміла

Не вміла так, як мріялось з Борисом

А він же тут, він чує її, кличе

О скульпторе, ти б краще помилився

і не з війни узяв би те обличчя

і не було б оцього болю, крику

вона йшла шляхом, він же – при дорозі

а серце у жінок таке велике,

кого вже любить, обмануть не в змозі

(Олена Кугай)

       У роки війни нашим односельчанам – Яремчук Серафима Никифорівна, Кугай Іван Карпович, Захарчук Іван Мехтодійович довелось побувати у таборі смерті ’Осенцім’. Їм випало пережити всі страхіття смерті і живими повернутись у своє рідне село. Після війни Яремчук Серафима Никифорівна працювала учителем історії у нашій школі і за підтримки голови колгоспу ім. Енгельса Кутового В.Є. у селі було створено краєзнавчий музей.

        У повоєнні роки наше село відбудовувалось, піднімалось із руїн сільське господарство руками содатських вдів, дітей, інвалідів. За ці роки у селі було побудовано нову школу, сільський будинок культури, магазин, пошту, сільську раду.  У 1950 році два колгоспи були об’єднані у один – ім. Леніна, який у 1963 році було перейменовано у колгосп ім. Енгельса. 12 років працював головою колгоспу Чмут Григорій Архипович, який двічі був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві. Із 1975 по 1999 рік головою колгоспу працював Кутовий Валентин Євгенійович. За роки його головування господарство стало  найкращим у області. За цей період побудовано новий тваринницький комплекс, будинок правління, нову школу, прокладено газопровід до осель жителів, асфальтовано вулиці на колгоспній частині села, реставровано сільський будинок культури, бібліотеку, музей. У колгоспі, який мав мільйонні прибутки, працював маслоцех, крупорушка, олійня, млин, пекарня. Було розвинуте багатогалузеве тваринництво, була вівцеферма, птахоферма, свиноферма, відкорм скота, молочно-товарні ферми. Люди були вдячні Кутовому В.Є., якого за видатні досягнення нагороджували грамотами, медалями. Його неодноразово обирали депутатом обласної, районної, сільської ради. У 1993 році колгосп ім. Енгельса реорганізовано у КСГП ’Колос’, у 1999 році КСГП було реорганізовано у СТОВ ’Колос’ і директором замість померлого Кутового В.Є. була обрана його дружина, Кутова Л.Д., яка працює на цій посаді по теперішній час. За трудові заслуги вона була нагороджена Почесною Грамотою Верховної Ради України, медалями, обиралась депутатом до районної, сільської рад.

          Не можна не згадати про с.Новомайданецьке, яке є частиною с.Майданецького і також пройшло свою історію становлення. Коли в селі землями управляв пан Журавський на території Новомайданецького була створена економія “Марцеліна” .У дворах економії були побудовані воловні, де знаходились воли, конюшні, приміщення для інших с/г тварин. Робоча сила економій – батраки, безземельні селяни, біднота, які відбували тяжку панщину. Панщина доходила до п”яти, навіть шести днів на тиждень.

        У післявоєнні роки Майданецький радгосп, підприємство, яке діяло на території Новомайданецького, було відбудоване та приєднано до Тальнівського цукрокомбінату. На території підприємства функціонували  дитячий садок, їдальня, клуб, на своїх землях вирощували цукрові буряки, висаджували висадки для отримання насіння та займалися тваринництвом. У 1988 році Майданецький радгосп приєднали до Майданецького агроцукрокомбінату, а в 1998 році  його було реорганізовано у СВАТ «Новомайданецьке». У 2001 році на території Новомайданецького було створено приватне сільськогосподарське підприємство «Лідер», засновником якого є Мегей О.В., а директором Мегей А.М. Діяльність даного підприємства – тваринництво та рослинництво. У 2012 році СВАТ «Новомайданецьке» реорганізовано у ПАТ «Новомайданецьке», директором якого є Мегей О.В. – це одне з провідних господарств району у галузі тваринництва, досягає гарних показників у вирощуванні сільськогосподарської продукції.

         У 1864 році у селі Майданецькому відкрилась школа, у якій навчалось 8 хлопчиків, діти заможних селян. Грамоти їх навчав місцевий дяк. До 1923 року у селі освіта була двохрічною, у 1928 році під керівництвом директора школи Кравченко Я.М. розпочалось будівництво нової школи, на вхідних дверях якої була вивіска – школа ім. Тараса Шевченка, а в 1980 році була відкрита нова сучасна школа на 635 місць,, станом на 01.01.2015р. школу відвідують 135 учнів.

         У двадцятих роках у Майданецькому створили сільську раду. Першим головою був Деренівський. Після війни працювали різні люди. Із 1964 року був головою сільської ради Лисенко Мирон Корнійович, потім Коханівський М., Грибінник Катерина Андріївна, Ковальчук Ніна Іванівна,     Очеретяний Адольф Іванович, Гудзенко Євдокія Павлівна, Захарчук Віталій Володимирович, Бабій Лариса Іванівна,Мусієнко Петро Савович, 15 грудня 2013 року на позачергових виборах сільським головою обраний Свідерський Юрій Володимирович.

         Нині на території сільської ради діють сільська рада, Майданецька ЗОШ І-ІІІст., сільський будинок культури, сільська бібліотека, дошкільний навчальний заклад  ’Веселка’, Майданецька амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптека, відділення зв’язку, філія Черкаського обласного управління ТВБВ  №10023/0271 АТ “Ощадбанк ”, Тальнівський спортивно-технічний клуб,  7 приватних торгових точок та 11 фермерських господарств. Успішно працюють  великі сільськосподарські підприємства: у с.Майданецькому – СТОВ ’Колос’, ТОВ ’Об’єднана с/г компанія’, ТОВ ’Майданецьке підприємство по відгодівлі худоби’ та  у с.Новомайданецькому - ПАТ «Новомайданецьке» та ПСП ’Лідер’